Попри зайнятість на роботі, деякі люди знаходять принаймні годину чи дві на волонтерство. Під час воєнного стану така допомога є надзвичайно важливою. Однак за три місяці повномасштабного вторгнення багато хто вже стомився та припинив докладати зусилля для того, щоб Україна перемогла швидше. Однак є і такі люди, які попри 8 та 10-годинну зайнятість на роботі, знаходять час і на те, щоб плести сітки, готувати їжу для захисників та переселенців, розвозити обіди та шукати все необхідне для військових на передову. Вони є справжнім прикладом для наслідування.

Видання ЗМІ.ck.ua поспілкувалось із комунальниками, які не тільки тримають місто в чистоті, але й допомагають, волонтерячи у БФ "Допоможи ближньому Черкаси".

Засновниця благодійного фонду Лідія Дмитренко наразі працює в КП "Челуаш", а раніше вона була головою КСН "Припортовий". Та вільний від роботи час присвячує волонтерству. За її словами, волонтери – це ті, хто працюють на невидимому фронті, аби справжній не опинився вже тут. Жінка розповідає, що фонд розміщений на території підприємства, де вона працює, тому серед волонтерів багато саме комунальників, які вдень прибирають місто, ремонтують дороги, чистять колодязі зливової каналізації, а ввечері та на вихідних приходять, аби допомогти.

Лідія Дмитренко каже, що фонд має два напрями роботи: допомога військовим та підтримка переселенців. Загалом БФ «Допоможи ближньому Черкас» був започаткований ще в квітні 2020 року. І спочатку його метою була допомога багатодітним родинам під час карантину через коронавірус.

"Ми створили невелику кухню, почали готувати, набрали обертів, до нас прийшло більше людей. Так ми працювали майже два роки. Після 24 лютого трохи переформатувалися і почали закривати вже потреби воєнного часу", – розповідає Лідія Дмитренко.

За її словами, у фонді допомагають від 50 до 200 людей. Ця кількість постійно змінюється, але нехватки волонтерів вони не відчувають, оскільки завжди знаходяться ті, які відгукуються на прохання про допомогу.

"Наприклад, водій Василь приєднався до нас ще в 2020 році. Тоді він розвозив обіди по своєму маршруту. Це нещодавно його зустріла знову й він сказав: "Дзвони, якщо треба буде якась допомога", так він знову з нами й розвозить по Черкасах всі необхідні речі для військових та переселенців. Проблем із людьми немає, черкащани добродушні люди, які відгукуються на чужу біду відразу", – каже Лідія.

Також додає, що часто допомогти пропонують люди більш старшого віку. Якщо вони не можуть самі прийти до приміщення фонду, то просять, аби приїхали до них забрати речі для переселенців чи привезти якусь роботу додому.

"Коли почалося вторгнення, до мене подзвонив дідусь. Каже: "У мене багато теплого одягу. Я не маю сил до вас дійти, прийдіть, а я віддам". Дуже багато було дзвінків із питаннями про те, куди можна везти обіди, якщо хочуть нагодувати тероборону в Черкасах. Ми шукаємо волонтерів, які відвозять тоді їжу", – розповідає комунальниця та волонтерка.

Робота у фонді постійно змінюється. Так, за словами Лідії Дмитренко, недавно вони шукали волонтерів, які зможуть поїхати в Німеччину за допомогою. Зараз також дуже актуальним є плетіння сіток, на це заняття постійно не вистачає рук та потрібного кольору тканини. Долучитися до волонтерства може кожен, для цього потрібно показати паспорт громадянина України та мати добру волю й розуміти, що ця робота виконується безкоштовно задля підтримки України в  боротьбі проти агресора.

"Волонтери – це підтримка наших захисників на передовій. Кожен повинен допомагати тим, чим може. Не потрібно робити те, на що немає сили, адже робота серед волонтерства різноманітна. Якщо ти після операції, то не треба набирати пісок, ти можеш приймати дзвінки, щось робити з документацією, нарізати стрічки на сітки. Якщо ти вмієш готувати, то ти можеш зробити вареники, а вже інші люди їх розвезуть чи пораненим бійцям, чи теробороні, чи переселенцям. Робота для волонтерів знайдеться, було б тільки бажання. У нас була 60-річна людина, яка хотіла допомогти, але не могла прийти, ми привозили тканину додому й вона нарізала смужки, які ми потім забирали для плетіння сіток. Головне не зупинятися", – каже Лідія Дмитренко.

Команда працює за офіційними запитами від командирів частин. Зазначені речі збирають і тоді передають військовим. Також БФ співпрацює з Гуманітарним центром. Зокрема, там щодня оприлюднюють список актуальних потреб, саме по ньому волонтери й орієнтуються, що зараз потрібно для переселенців у Черкасах.

Лідія Дмитренко із теплом пригадує переселенців, яких довелося приймати в благодійному фонді. За її словами, багато хто з них після приїзду починає допомагати й волонтерить поряд із черкащанами. Так, наприкінці квітня в місто приїхала родина з Херсона: чоловік, дружина та 5 й 6-річні їхні донечки. Все, що вони мали з собою, дві машини, в яких і вибиралися з окупованого міста.

"Вони пройшли 68 російських блокпостів. Мама Іра каже, що вона весь час боялась подивитися їм в очі, що вони в її погляді зможуть прочитати ненависть і тоді щось зробити. Батько їхав з однією донькою, а мати з іншою. Сюди приїхали без нічого. Зараз підключаємось і допомагаємо їм, зокрема, з пошуком квартири. Наші волонтери часто також віддають своє помешкання чисто за сплату комунальних послуг. Сусіди передають білизну. Вони стали нам близькими друзями. Відтоді як приїхали до нас, то почали також допомагати, це мої перші помічники", – каже пані Лідія. Вона також додає, що ця родина обдумує рішення про те, щоб залишитися в Черкасах на постійній основі, адже в них залишився осад від того, що було в Херсоні й вони не зможуть там бути після пережитого.

Серед постійних волонтерів у БФ "Допоможи ближньому Черкаси" комунальник Сергій Герасименко.

"Це людина щира, завжди допоможе, навіть у вихідний день. Байдуже коли. Хоч я йому вночі зателефоную і скажу: «Сергій Павлович, треба терміново відвезти дрова на блокпост, бо захисники там мерзнуть», то він кидає все і робить це", – так про нього відгукується засновниця фонду. Сам же він каже, що після 24 лютого навіть не було думки про те, щоб не допомагати. Хоч він працює на комунальному підприємстві, знаходить і час, і можливості, щоб також волонтерити.

"Я розвожу продукти пораненим військовим, зокрема вже й готову їжу. Також часом це буває одяг, сітки. Загалом усе, що потрібно – завантажую у автомобіль і відвожу в пункт призначення. І дрова пиляємо, якщо просять, бо ночами бувало холодно ще. Без проблем. Телефони мої є і в ЦНАПі, й у фонді, тому як тільки дзвонять, що треба допомога, то я долучаюсь", – каже чоловік. Він сам колишній військовий, був у Афганістані, тому не зі слів знає, що таке війна та які можуть бути потреби у захисників. За його словами, поєднувати роботу в "Челуаші" з волонтерство не складно. Для себе обрав саме напрям по розвезенню необхідних речей, бо це те, що він зараз може робити найкраще. Пригадує, що спочатку люди дуже активно долучалися до волонтерства, зараз трохи менше, але все одно кожен старається, як може.

"Спочатку люди давали все, що могли, на блокпости. Привозили картоплю, макарони, консерви й іншу їжу. Ми залишали те, що можна швидко приготувати на місці, а решту я відвозив у ЦНАП, а там вже готували й передавали, куди це потрібно. Коли почалися проблеми з продукцією, то люди почали вести готові супи, борщі для всіх. Зараз так само стараються всі допомагати, кожен як може долучається", – каже він.

Пані Раїса працює в "Челуаші" технічним працівником, але також вона активно долучається до волонтерства. Розповідає, що на сьогодні на її ділянці працює 79 осіб (вони займаються ручним прибирання міста) і кожен працівник від початку вторгнення відгукнувся на прохання БФ "Допоможи ближньому Черкаси". 

"Наші люди розуміють, що попри все кожен зобов’язаний в силу своїх можливостей допомагати тим, хто на передовій, а також переселенцям. Працівники нашої ділянки зібрали понад 100 одиниць постільного, рушників, речей для малечі. Саме цього потребували внутрішньо переміщені особо", – каже вона.

Також пані Раїса додає, що після роботи працівники також допомагають плести сітки та нарізають тканину. Більшість із них – це люди похилого віку.

"У них у всіх велике й добре серце. Коли із проханням звертаються, то ніхто взагалі не відмовляється. Байдужими ніхто не залишається. Ми також збираємо працівниками й гроші на потреби. Хоч зарплата невелика, але люди все одно відгукуються і кожен віддає те, що може, аби допомогти тим, хто цього потребує більше", – зазначає комунальниця.

Вадим працює юристом у комунальному підприємстві "Челуаш", але у вільний від роботи час він волонтерить із початку 24 лютого. Каже, що байдужим у такій ситуацій залишатися неможливо, тому питання про те, чи потрібно допомагати, навіть не виникало.

"Намагалися вирішити певні конкретні ситуації. У мене є друзі в ЗСУ, тому я телефонував, дізнавався, які є потреби, а потім ми організовували вже збір та поштою надсилали все необхідне. Також по самій організації допомагав із документами, оскільки маю юридичну освіту", – розповідає Вадим.

Пані Людмила також працює на комунальному підприємстві інженером, але активно допомагає військовим та переселенцям у БФ "Допоможи ближньому Черкаси" із початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, вона знайшла волонтерів з Києва, що пошили розгрузки. Також видзвонила підприємців з Умані, які прислали машину ліків, яку роздали по підрозділам ЗСУ.

"Мабуть, це обов’язок кожного з нас допомагати в цей складний час. Сидіти, склавши руки, це не вихід. Кожен у цій ситуації повинен працювати там, де він буде корисним. Я впевнена, що, навіть працюючи, можна знайти час. По можливості завжди допомагаю, адже це наближає нашу перемогу", – каже вона.

Комунальник Микола також поєднує роботу з волонтерством. Допомагати він вирішив відразу після того, як росія 24 лютого вторглася в Україну.

"Війна в країні. Як можна залишатися осторонь? Це кожен повинен долучатися. Ми ремонтували генератор на блокпост, також робили "їжаків", шипи для того, щоб техніка не могла проїхати, у холодний період робили буржуйки. Зараз я також працюю і волонтерю. Все залежить від людини. Вільний від роботи час ніхто не скасовував. У мене жінка також допомагає, ми у тербороні. Це наша громадянська позиція. Хто хоче, той знаходить і час, і людей, які можуть допомогти. На все треба бажання", – каже він.

Нагадаємо, що в черкаському університеті плетуть сітки та створюють кікімори. Там потрібні волонтери для такої роботи.

Фото надала Лідія Дмитренко 

Підготувала Світлана Небилиця

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Страшно всім, але ж хтось має це робити": як у Черкасах працюють волонтери.