Практично з 24 лютого більшість шкіл та вищих закладів освіти у місті Черкаси переформатувалися. Звичний для вчителів та викладачів процес навчання перетворився на такий собі мікс: уранці допомога військовим, потім уроки чи пари, а під час "вікна" – знову волонтерство. Деякі з освітян, особливо в перші дні повномасштабного вторгнення, залишалися допомагати навіть уночі. Окремі школи та університети стали не тільки прихистком для переселенців, а й такими собі центрами, де й плетуть сітки, й виготовляють їжу.

Журналісти видання ЗМІ.ck.ua поспілкувалися з черкаськими освітянами та дізналися, як вдалося поєднувати навчання дітей із допомогою захисникам.

Директор ННІ в одному з черкаських університетів Леонід Нечипоренко з перших днів війни ініціював створення в одному з корпусів гуманітарного штабу. Допомагають тут усі викладачі цього ННІ, а також інших інститутів та факультетів. Зокрема, плетуть сітки, збирають гроші та речі, відправляють вантажі на фронт. Так, тут в залі силової підготовки облаштували укриття та приймали всіх людей, які ховались під час повітряної тривоги.

"24 лютого я вийшов на роботу. Вже після обіду прозвучали сирени в Черкасах. Люди почали метушитися, мало хто знав, куди йти в сховище. Перші 4-5 ночей ми організували тут укриття для людей. У всіх були свої мати. Ми забезпечували також і водою. Деякі люди ночували по 4-5 днів, поки не стало зрозуміло, що й до чого. У нас була родина з чотирма дітьми. Ми для них виділили роздягальню, щоб їм було зручно", – розповідає він. Також додає, що взимку в залі силової підготовки було прохолодно, тому людей перевели в приміщення, де тепліше. Їм роздавали мати та ковдри для комфортного перебування всередині на час повітряної тривоги. Також серед викладачів корпусу організували чергування, аби допомогти людям похилого віку, з інвалідністю та дітьми.

Спочатку в корпусі, де працює Леонід Нечипоренко, приймали людей в укриття. А вже 26 лютого тут почали облаштовувати гуманітарний штаб. Зараз один із спортивних залів перетворився саме на нього. Тут викладачі з іншими волонтерами зробили опори та плетуть сітки й "кікімори".  У вільний від роботи час ці працівники освіти допомагають армії, щоб наблизити перемогу України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Плетуть перемогу: в Черкасах виготовляють сітки та кікімори для захисників.

Леонід Нечипоренко каже, що сам займається більше організаторською роботою. Разом із дружиною вони координують роботу штабу: шукають людей та залучають студентів.

"У штабі ми допомагали з загрузкою речей, вивантаженням, шукали речі для військових, збирали фінансову допомогу. Комусь треба були каски, взуття, потім шукали тепловізори та турнікети. Робимо це й зараз також. Дуже багато долучаються знайомих, випускників", – розповідає Леонід Нечипоренко.

У центрі викладачі також збирають харчі. Так, вони знаходили та сортували їжу для Харкова, Чернігова, коли ці міста ще були під російською окупацією і передавали волонтерам, які все відвозили в гарячі точки.

"Я схиляю голову перед водіями, які возять гуманітарну допомогу, евакуюють людей. Це небезпечно. Це треба мати велику силу, навіть, щоб просто не заснути в дорозі, а ще стільки небезпек може бути", – каже Леонід Нечипоренко. Він додає, що активно в центрі плетуть сітки та роблять кікімори. За його словами, нині стало менше приходити людей, але також і зменшилась кількість матеріалу. Раніше за день люди могли створити декілька сіток, то зараз вдається ледь 15 за тиждень.

До роботи в центрі долучаються всі викладачі ННІ, де директором працює Леонід Нечипоренко, однак приходять допомагати й з інших факультетів та інститутів, попри те, що в кожного з них також є робота – навчання дітей. Зазвичай викладачі долучаються або вранці перед парами, або під час перерв, а також приходять після закінчення навчального процесу й працюють над плетінням сіток до вечора.

Леонід Нечипоренко каже, що в їхньому інституті навчання офлайн не переривалося, однак викладачі все одно знаходили змогу долучитися і до допомоги захисникам, які потребують підтримки кожного дня.

"Для мене це не було чимось важким. Якби я працював в іншій сфері, то можливо було б важче. У мене своїх пар було досить мало. Я вів деякі пари за викладачів, які пішли в ЗСУ. Поєднання досить просте. Ми прийшли, провели пари, 20 хвилин перерви – допомогли, після обіду йдемо допомагати. В однієї викладачки було багато пар, то вона приходила на 8:00 ранку, пов’язала сітки до 9:00, потім провела пари. Багато викладачів приходять після роботи допомагати. Зараз уже закінчилося навчання, то стало легше", – зазначає він.

Як розповіла заступниця міського голови Черкас Анастасія Чубіна, майже всі школи міста підключилися й допомагають захисникам: плетуть сітки, готують тушкованку для військових на передовій та загалом їжу для тероборони, шиють аптечки, виготовляють турнікети, приймають переселенців.

"Абсолютно всі види волонтерської роботи, які тільки можна робити, наші школи виконують. Також активно допомагали дошкільні навчальні заклади. Наші освітяни готували їжу для військових. Це була потужна частина нашої роботи. Намагаються бути корисними настільки, наскільки це можливо", – сказала вона, а також додала, що в пріоритеті було, звісно, навчання. Тому вчителі до волонтерства долучалися власне у вільний від роботи час.

"Найбільша подяка тим закладам, які приймали й приймають переселенців. Це не робота з понеділка до п’ятниці, це систематично відбувається, інколи треба залишатися вночі, щоб допомогти", – зазначила Анастасія Чубіна.

Директорка однієї з черкаських шкіл Галина Титаренко розповідає, що в їхньому закладі готують тушкованку, яку потім відправляють захисникам на передову. Першу партію освітяни випустили ще 7 березня.

"Продукцію нам надавав департамент освіти та благодійники. Ми робимо тушкованку з різної риби, свинини, яловичини, курки. Банки, кришки, спеції нам надають жителі міста Черкаси. Пізніше почали робити ще каші. Бійці попросили саме про неї. Їм немає там, де готувати, підігрівати, а так можна відкрити й відразу смакувати. У нас також були різні види каш: гречана, перлова, горохова, сочевицева, рисова, булгур. До них додаємо м’ясо та овочі. Нещодавно додали також рисову кашу з тушкованою рибою", – розповідає Галина Титаренко.

Фото надала Олена Середенко 

За її словами, готують все в їдальні школи працівники, раніше також приходили допомагати жителі міста. Уся продукція готується в автоклавах, що дозволяє робити її безпечною. Удень в середньому в школі виготовляють до 390 банок тушкованки.

"Для того, щоб отримати продукцію, потрібно надати нам листа з воєнної частини. Центр допомоги армії також звертається. Інколи надходить зворотній зв’язок від захисників про нашу продукцію. І це нас дуже мотивує", – каже Галина Титаренко.

Фото надала Олена Середенко 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Страшно всім, але ж хтось має це робити": як у Черкасах працюють волонтери.

Вона також додає, що потрібно мати бажання, аби поєднувати власне роботу з волонтерством, інакше нічого не вийде. Пригадує, що від 24 лютого діти були на канікулах, а на повноцінну роботу вчителі вийшли 16 березня. Відтоді довелося поєднувати навчання учнів та приготування їжі для захисників.

"Коли почався навчальний процес онлайн, то вчителі дуже гарно поєднували все. Коли не було уроків, то допомагали, також залишалися після роботи. Із нами готують і технічні працівники, у яких зараз робити стало менше в школі. Треба мати бажання. Ми виходили волонтерити і в суботу, й у неділю. Ніколи навіть думки немає, що це не оплачується. Працюємо, бо ми знаємо, для чого це. На перших порах нам багатьом це психологічно допомагало. Ми з ранку до вечора були задіяні роботою: уроки підготувати, провести їх, продукцію зробити. Ми все сиділи й робили. Нас мотивує те, що ми знаємо, що наші бійці будуть нагодовані. Також відправляли продукцію в Бучу, люди плакали, коли отримували допомогу. Ми всі разом", – каже Галина Титаренко.

Фото надала Олена Середенко 

Вчителька початкових класів у цій же школі Олена Середенко розповідає, що в неї багато знайомих зараз на передовій і захищають Україну, тож жодного разу не було думки про те, що не потрібно допомагати. Каже, що поєднувати зручно, адже все відбувається в тій школі, де вона працює.

"Оскільки розклад занять у нас такий, що якщо в мене нема фізкультури, інформатики, англійської мови, яку я не викладаю, то цей вільний час я можу приділити на кухні. Зараз під час канікул простіше, бо дітей немає, тому можна приділити більше цьому часу. Намагаємось робити смачно, як для себе. Сподіваємось, що військові будуть відчувати нашу підтримку таким чином", – каже Олена Середенко.

Пригадує, що приходила до школи й на 7:30 чи 8:00, аби встигнути трохи попрацювати на кухні перед уроками. Після цього проводила заняття з учнями, на перервах чи за наявності так званого «вікна» знову поверталась до готування. Дуже багато вчителів допомагають на кухні й після робочого часу.

Фото надала Олена Середенко 

"Вчителі – це ті люди, які піклуються зазвичай про всіх і про кожного. Тому в нас частково і від цього не пропадає бажання. Ми постійно з ентузіазмом допомагаємо. Тил – це також частина військової справи. Хтось сидить в танку, хтось риє окопи, хтось із автоматом, а комусь треба готувати їжу та морально підтримувати наших захисників. Тому без тилу не завжди буде успіх. Дуже мотивують та заряджають відгуки, які надходять від самих захисників", – каже Олена Середенко.

Директорка ще однієї черкаської школи Ірина Овчаренко розповідає, що практично з самого початку вони приймали в себе переселенців. Якщо на початку березня це були люди, які проїжджали транзитом, то вже в кінці – більшість залишалися на постійне чи довготривале проживання. Наразі у школі є люди, які приїхали ще 4 квітня. За весь час через навчальний заклад пройшло близько півтори тисячі внутрішньо-переміщених осіб.

"Коли розпочалося вторгнення, це для всіх був стрес та шок. Спочатку всі приходили до тями. Потім було вирішено, що наша школа буде приймати внутрішньо переміщених осіб. Уже з 7 березня ми прийняли перших людей. Нам тоді дуже допомагали всі жителі району. У нас були тільки матраци, ковдри, подушки, білизну – вже тоді збирали. Всі були дуже об’єднанні. Найбільш зворушливий момент був, коли до нас прийшла бабуся, запитала, чи тут приймають переселенців. І тремтливими руками передала нам чашку та шоколадку. Тобто вона все одно прийшла й принесла те, що могла", – пригадує Ірина Овчаренко. Вона також додає, що допомагали не тільки вчителі, батьки дітей, прості жителі, але й старшокласники. Зокрема, вони сортували одяг, який приносили люди для переселенців.

Спочатку людей було багато. Ірина Овчаренко розповідає, що були дні, коли лише вночі до школи могли зайти до 200 переселенців, які потребували допомоги та уваги. Також до школи приїжджали люди з тваринами, тому було вирішено тих, хто прибуває з домашніми улюбленцями, розміщувати в один кабінет.

Згодом потік трохи зменшився. Саме тоді й було вирішено розпочати ще якийсь напрям допомоги. Так, у школі почали плести сітки, виготовляти кікімор, а згодом робити захисти для касок та покривала по типу кікімор для розвідувальників.

Фото - зі сторінки школи 

"Ми всі працюємо для перемоги. Ми її чекаємо. Кожен робить свій внесок. Вчителі на сьогодні чергують і вдень, і вночі. Бували вчителі, які просились як раз вночі чергувати, удень вони проводять уроки, а вночі допомагають з усім іншим. У нас залучені працівники садочків, які готують їжу", – каже Ірина Овчаренко. Вона додає, що є спеціальний графік, аби вчителі могли поєднувати роботу та волонтерство. Тобто якщо немає уроків, то освітян може допомагати. На сьогодні вчителі в школі працюють на реєстрації, в їдальні, приймають переселенців за потреби, домагають їм, плетуть сітки, кікімори, покривала тощо.

Наразі потреба в плетінні сіток та кікімор досі є, тому кожен може долучатися до волонтерства відповідно до своїх можливостей та часу.

Головне фото - із Facebook-сторінки однієї зі шкіл 

Підготувала Світлана Небилиця

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Не тільки тримають Черкаси в чистоті: як комунальники допомагають під час війни.